1
0
8 січня 2021 року виповнилося 120 років від дня народження Володимира Миколайовича Владка, українського письменника-фантаста, журналіста, театрального критика.
Справжнє прізвище “українського Жюля Верна” Єремченко і свої перші публікації письменник, працюючи газетярем спочатку в Ленінграді, а потім у Воронежі, підписував справжнім прізвищем — “Владимир Еремченко”. Але якось у гранках однієї статті було допущено друкарський брак: від першого слова залишилося “Влад”, а від другого — закінчення “ко”.
Від 1917 працював у газетах і журналах; друкував нариси, фейлетони – враження від подорожей країнами колишнього СРСР. Делегат 1-го з’їзду рад. письменників у Москві (1934). Працював на українській радіостанції ім. Т. Шевченка у м. Саратов (РФ, 1941– 44), спецкором Радінформбюро (1944); власкором газети “Правда” по Харківській області (1944–46), начальником Головреперткому УРСР та головним редактором газети “Радянське мистецтво” (1947– 51), завідуючим українського відділу “Литературной газеты” (1951–56).
Один із фундаторів наукової фантастики в українській літературі. Як письменник-фантаст дебютував повістю “Ідуть роботарі”, відзначеною 1929 року премією на всеукраїнському конкурсі. Треба сказати, що в українській літературі фантастичному жанрові тривалий час не таланило. Жюль Верн, наприклад, прийшов до широкого читацького загалу в російських перекладах (до речі, здійснених вперше Марком Вовчком). І тільки нове покоління українських прозаїків — Іван Сенченко, Дмитро Бузько, Олекса Слісаренко, а пізніше Юрій Смолич, Семен Скляренко, Володимир Владко, Микола Трублаїні — дало читачам перші фантастичні оповідання, повісті та й романи. Українській літературі нині повернуто блискучий науково-фантастичний роман Володимира Винниченка “Сонячна машина”.
Автор нарисів “Балахна – країна паперова” та “Донбас – золота країна” (обидва – Х., 1930), повістей “Ідуть роботарі” (Х.; К., 1931), “Чудесний генератор” (Х.; К., 1934), “Позичений час” (К., 1963), “Фіолетова загибель” (К., 1965); романів “Аргонавти Всесвіту” (Х., 1935), “Нащадки скіфів” (К., 1939), “Сивий капітан” (К., 1959), “Залізний бунт” (К., 1967).
Виступав як літератруний і театральний критик. Переклав українською мовою драматичні твори “Шакали” (1953) й “Ангел-хранитель з Небраски” А. Якобсона (1954), “Голос Америки” Б. Лавреньова (1960).
Окремі твори Володимира Владко перекладено російською, білоруською, литовською, болгарською, чеською, сербською, німецькою, англійською, японскою мовами.
До речі, Володимир Владко у 1956 р. опублікував новий, перероблений варіант роману “Аргонавти Всесвіту”. Після виходу в 1957 р. у Москві російського перекладу роману двоє нікому тоді ще не відомих братів, астрофізик та перекладач з японської, прочитавши книжку, суворо її розкритикували. У відповідь хтось зауважив: “Критикувати всі можуть, а ви спробуйте напишіть краще”. Через рік з’явилася повість “Країна багряних хмар” – перший спільний твір братів Стругацьких.
Джерело інформації стаття Володимира Бурбана “Володимир Владко. Останній “український Жюль Верн”?”