Переглянули: 286
0 0
Час на читання:1 Хвилин, 58 Секунд

Цьогорічну Нобелівську премію з літератури отримала американська поетеса Луїза Ґлік “за її ясний поетичний голос, який за допомогою суворої краси робить індивідуальне існування універсальним”.

Луїза Ґлік народилася в 1943 році в Нью-Йорку і живе в Кембриджі, штат Массачусетс. Крім письменництва, вона займається викладанням англійської мови в Єльському університеті.

У юному віці Ґлік захворіла на анорексію, з якою їй довелося боротися протягом багатьох років, тож вірші стали для поетки ще й різновидом терапії.

Вона дебютувала в 1968 році із поетичною збіркою “Первісток” (Firstborn). І незабаром її визнали одним з найвидатніших поетес сучасної американської літератури.

Дитинство і сімейне життя, близькі стосунки з батьками, братами і сестрами – центральна тема у її творах.

Батьки Луїз цікавились Давньою Грецією і прищепили цю любов доньці. Поєднання автобіографічності з глобальністю міфології Луїза використала в осерді “Лук” (шлях Одіссея), в “Аверно” (образ Персефони), “Тріумф Ахілла” (про болісне усвідомлення смертності напівбогом).

Поетеса відчуває власну відповідальність перед світом та усвідомлює конечність, крихкість нашого життя. Однак саме така екзистенційна приреченість дозволяє нам відчути себе людьми. А завдяки міфологічній наповненості час у текстах Ґлік набуває циклічного характеру, і кожна смерть віщує наступне народження: якщо Персефона сходить в Аїд, вона обов’язково повернеться, якщо пролісок прогинається під вагою снігу, він все ж побачить сонце. Так неочікувано песимізм перетворюється на нову надію.

Критики неодноразово відзначали, з якою уважністю й точністю Ґлік добирає слова. “Напруженість сповідального вірша, позбавленого прикметників, витонченого до нервової низки дієслів”, — так характеризував тексти Ґлік критик “New York Times” Вільям Логан.

Жоден птах, богиня чи квітка (квіти, до речі, посідають особливо важливе місце у творчості Луїзи) не з’являються в її текстах випадково. Кожен образ приховує стільки потайних смислів та покликань, що вірш нагадує ребус, а читання — процес його розшифровування. Це також пояснюється свідомою позицією Ґлік: вона використовує слова ощадливо, пам’ятаючи про їхній сакральний статус.

Ґлік отримала кілька престижних нагород, серед яких Пулітцерівська премія (1993) та Національна книжкова премія (2014).

Луїза не тільки авторка 14 збірок, а й теоретикиня поетичної творчості. Її перша праця на цю тему “Докази й теорії” принесла їй премію Пен-клубу, а друга, “Американська оригінальність”, була відзначена критиками як на диво проникливий аналіз авторів з її особистого канону: від Райнера Марії Рільке до Дена Чейссона.

З віршами Луїзи Ґлік в перекладах Ірини Шувалової можна познайомитися за посиланням.

За матеріалом статті Богдани Романцевої “Повернення поезії у рік пандемії. Кому і за що дали Нобелівську премію з літератури