Переглянули: 365
1 0
Час на читання:1 Хвилин, 4 Секунд

24 січня 2012 року виповнилося 60 років від дня народження Олександра Васильовича Ірванця, українського письменника, драматурга, перекладача.

Олександр Ірванець закінчив Дубенське педагогічне училище та Літературний інститут у Москві. Спільно з Ю. Андруховичем та В. Небораком заснував 1985 літературну групу «Бу-Ба-Бу». Представник карнавально-провокативної складової постмодер. дискурсу. Автор зб. поезій “Вогнище на дощі” (1986), “Тінь великого класика” (1991), “Вірші останнього десятиліття” (2001; 2006), “Любіть!” (2004), “Преамбули і тексти” (2005), “Мій хрест” (2010), п’єс “П’ять п’єс” (2002), повістей і оповідань “Очамимря” (2003), вибр. віршів і п’єс “Лускунчик–2004” (2005), романів “Рівне/Ровно (Стіна)” (2002; 2006; 2010), “Хвороба Лібенкрафта” (2010), вибр. “Сатирикон–ХХІ” (2011; усі – Київ).

Поставлено п’єси Ірванця: “Маленька п’єса про зраду” (м. Штуттґарт, 1995, реж. А. Крітенко; м. Ляйпциґ, 2000, реж. І. Шрайбер; Харків, 2003, реж. С. Олешко, театр «Арабески»), “Брехун з Литовської площі” (Штуттґарт, 2001, реж. В. Нємченко; м. Люблін, 2005, реж. Т. Пєтрасевич, театр ЕКПіУУ), “Брехуни” (Київ. театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра, 2001, реж. А. Крітенко), “Прямий ефір” (Харків, 2004, реж. Ю. Губенко, театр «Атмосфера»). Деяуф його твори перекладено англ., франц., нім., італ., швед., хорват., чес., польс., білорус. мовами.

Окремо потрібно згадати твір автора “Харків 1938”, який було наміновано на Книгу року ВВС 2017 року.